Відео

Правила безпечної поведінки на льоду
З настанням холодів водойми вкриваються льодом, який не завжди є міцним і безпечним. Особливо це стосується дітей та підлітків. Щоб уникнути трагедій, важливо дотримуватися простих, але життєво необхідних правил
Пам’ятайте:

• виходити на лід дозволено лише тоді, коли його товщина не менше 7 см для однієї людини;
• найбільш небезпечний лід — поблизу берегів, очерету, мостів, місць течії та зливів;
• тонкий лід має сіруватий або жовтуватий колір — він небезпечний;
• заборонено виходити на лід у темну пору доби та під час відлиги;
• не можна стрибати, бігати або збиратися групами на льоду;
• кататися на ковзанах дозволено лише на спеціально обладнаних ковзанках;
• дітям заборонено перебувати на льоду без нагляду дорослих.

Якщо ви провалилися під лід:

1. не панікуйте та не робіть різких рухів;
2. розкиньте руки на край льоду, намагайтеся вибратися, перекочуючись;
3. повзком рухайтеся у бік берега тим шляхом, яким прийшли;
4. негайно зверніться по допомогу та зігрійтеся.

Побачили людину, яка провалилася під лід — телефонуйте 101 або 112!
Бережіть себе та дітей. Безпека взимку починається з відповідальної поведінки.
Джерело: https://www.facebook.com/kidspoliceNPU

Слова з пісні засіли глибоко в серці, бо в них є правда, яка викарбовує біль і розчарування, до якого доведений сьогодні Вчитель. Це той біль, який відомий кожному Вчителю, про який важко говорити, бо треба витримати гідність та самоповагу в лиху годину, бо не має морального права сдатись, «опустити руки», навіть коли влада демонструє зневагу, бо в неї перед очима немає дитячих очей, а лише знак грошової одиниці. Сьогоднішню реальність - ставлення до Вчителя можна порівняти з «підстреленим птахом», висота польоту якого поступово знижується. Що ми отримаємо, якщо дамо впасти нашим «далекоглядним орлам». Біда не забариться, а мовчазне очікування «покращення» не прийде, його ще треба вибороти. Загляньте у втомлені очі Вчителя, десь глибоко ви побачите відчай, який нічим не зарадити, це наслідок поступового знецінення ролі вчителя в суспільстві, зневаги до його праці та державницьке нерозуміння внеску в розвиток країни. Впевнена, що це відчуває кожен педагог будь-якого куточку нашої країни, це наш спільний біль.